 |
Тризуб - це малий герб України. Цікаво, що до сьогодні ніхто точно не може відповісти на питання, що саме означає зображення герба. Дехто вважає, що герб схожий на пташку. Інші кажуть, що це символ родини: мати, батько та дитина. Адже батьківський дім має поважати кожен, бо тут його виховували. |
 |
Історія українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним гімном українського народу. Вперше текст надрукували 1863 року. Незважаючи на неодноразові спроби протягом 1917-1920 років затвердити "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн, його так і не ухвалили. Були також й інші гімни. Лише 15 січня 1992р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України. А 6 березня 2003 року - остаточний варіант гімну, в якому було змінено «Ще не вмерла Україна» - на « Ще не вмерла України і слава, і воля». Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом. |
 |
Про прапор розповідали, що синій колір - це небо, а жовтий колір - це поле пшениці. Жовто-блакитні барви символізували Київську державу ще до хрещення Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після навали татарських орд Батия ця символіка зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З
XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорізького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. Після проголошення незалежності України в 1992р. жовто-блакитний прапор став державним. |
 |
Існує легенда про калину, у якій ішлося про молоду дівчину Килину, яку забрали в полон турки. Вона спробувала втекти, але її почали наздоганяти. Дівчина сховалася у зарослях колючих рослин. Повз неї, не помітивши, проїхали турки. Килина побігла далі. Коли дівчина вибиралася з кущів, вколола палець колючкою. Та болю не відчула. Вона бігла, а кров капала, залишаючи за нею сліди. Втомившись, сіла відпочити на камінь. На тому місці, де дівчина пролила кров, виріс великий кущ. Його ягідки нагадували краплинки крові. |
|
|
